Угруповання формації ковили пухнастолистої

(Stipeta dasyphyllae)

Асоціації:

Валіськокострицево - пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово - пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) stiposum (capillatae)), вузьколистоковилово - пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) stiposum (tirsae)), вузьколистотонконогово - пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) poosum (angustifoliae)), кущовокараганово - пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово - пухнастолистоковилова (Stipetum (dasyphyllae) stiposum (lessingianae)), прибережностоколосово - пухнастолистоковилова

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:

12,6 - 15,2; І; 2;"перебувають під загрозою зникнення".

Поширення в Україні:

Смуга степів у басейні Сіверського Дінця, на Донецькому кряжі, в Приазов’ї та на Придніпровській височині.

Фізико-географічні умови:

Переважно на схилах північної експозиції, галявинах байрачних лісів, серед чагарників на звичайних малогумусних і в різній мірі еродованих чорноземах, що формуються на кам’янистих породах (крейда, вапняки, мергелі, пісковики, сланці, граніти), подекуди на лесах. Домінант - мезоксерофільний паннонсько-причорноморський вид, який відзначається широким діапазоном щодо факторів вологозабезпечення, терморежиму та вмісту азотних сполук у ґрунті, проте має цілком певні вимоги щодо кислотності ґрунтів і вмісту в них карбонатних сполук.

Біотоп:

Справжні степи злакові, різнотравно-валіськокострицево-ковилові (з домінуванням ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima), к. Лессінга

(S. lessingiana), к. української (S. ucrainica), к. понтійської (S. pontica)).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:

Рідкісний тип асоційованості низки степових домінуючих видів. Домінант (ковила пухнастолиста (Stipa dasyphylla)) занесена до ЧКУ та ЧК МСОП, співдомінанти (к. волосиста (S. capillata), к. Лессінга) - до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість:

Домінування рідкісного, обмеженого в сучасному поширенні виду ковили. Його екологічна специфіка сприяє посиленню стійкості та ценотичній замкнутості природних угруповань.

Ценотична структура та флористичне ядро:

Переважно одноярусні полідомінантні багаторізнотравні трав’янисті степові угруповання з неясно вираженими двома-трьома висотними під’ярусами. На ділянках чагарникового степу формуються двох’ярусні угруповання з участю карагани кущової (Caragana frutex), рідше - мигдалю степового (Amygdalus nana), які мають осібне проективне покриття 10 - 15% і висоту 60 - 90 см. Загальне проективне покриття травостою коливається в межах 50 - 95%. Наземний мохово-лишайниковий покрив виражений слабко. В першому під’ярусі травостою (40 - 80 см) переважають злаки та численні види степового різнотрав’я, а саме: ковила пухнастолиста, к. волосиста, к. Залеського (S. zalesskii), к. вузьколиста (S. tirsa), стоколос прибережний (Bromopsis riparia), тимофіївка степова (Phleum phleoides), підмаренник руський (Galium ruthenicum) і п. восьмилистковий (G. octonarium), люцерна румунська (Medicago romanica), сухоребрик мінливий (Sisymbrium polymorphum) та ін. У другому під’ярусі (15 - 40 см) найчастіше трапляються костриця валіська (Festuca valesiaca), деревій щетинистий (Achillea setacea), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), перстач сріблястий (Potentilla argentea), горицвіт волзький (Adonis wolgensis), подорожник степовий (Plantago stepposa), шолудивник Кауфмана (Pedicularis kaufmannii), гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum), горлянка женевська (Ajuga genevensis), барвінок трав’янистий (Vinca herbacea) та ін. У деяких угрупованнях нечисленні види різнотрав’я формують третій під’ярус заввишки 15 - 20 см. Серед них досить звичайними є спориш (Polygonum aviculare), наземка мала (Polycnemum minus), кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) і к. пізня (T. serotinum), вероніка австрійська (Veronica austriaca), полин австрійський (Artemisia austriaca) та ін.

У травостоях переважають дуже поширені степові причорноморськоказахстанські види, до яких рясно домішуються східноєвропейські (зокрема, ковила Залеського, пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia), вівсюнець Шелла (Helictotrichon schellianum) та ін.), євросибірські та середньоєвропейські мезоксерофітні і мезофітні види лучно-степового флористичного комплексу (гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), конюшина гірська (Trifolium montanum), в’язіль барвистий (Coronilla varia), горицвіт весняний (Adonis vernalis), шавлія дібровна (Salvia nemorosa) та ш. лучна (S. pratensis) тощо). Відносно невелику роль відіграють види петрофітно- і псамофітно-степових комплексів.

Потенціал відновлюваності:

Угруповання чутливі до надмірного випасання та випалювання, тому поновлюються на пізніх стадіях демутації і дуже повільно відновлюються після розорювання степу.

Режим збереження:

Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною:

Охороняються в Українському степовому ПЗ (відділення Хомутовський степ, Кам’яні Могили) і Луганському ПЗ (Стрільцівський і Провальський степи).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:

Нормування пасовищних навантажень та інших видів господарського впливу на цілинні рештки степів та впровадження регулювальних заходів у заповідниках. Тривала демутація (відпочинок) пасовищних ділянок степу, регульована охорона у заповідниках.

Джерела інформації:

Білик, Ткаченко, 1971а; Білик, 1973б; Зеленая книга..., 1987; Кондратюк, Бурда, Чуприна и др., 1988; Остапко, 1995; Ткаченко, Дідух, Генов та ін., 1998; Дідух, Ткаченко, Плюта та ін., 1998.

Автор:

В.С. Ткаченко