Угруповання формації ковили понтійської

(Stipeta ponticae)

Асоціації:

Безпліднотонконогово - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) poosum (sterilis)), браунероковилово - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) stiposum (braunerii)), валіськокострицево - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) stiposum (capillatae)), гребінчастокипцево - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) koeleriosum (cristatae)), звичайногадючниково - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) filipendulosum (vulgaris)), кальєчебрецево - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) thymosum (callieri)), кримськоасфоделіново - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) asphodelinosum (tauricae)), румунськолюцерново - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) medicagosum (romanicae)), стевеносонцецвітово - понтійськоковилова (Stipetum (ponticae) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:

11,3; І; 2;"перебувають під загрозою зникнення".

Поширення в Україні:

Передгірний Крим та східна частина Гірського Криму. Часто займає значні площі.

Фізико-географічні умови:

Плакорні ділянки та некруті схили з чорноземними ґрунтами на вапняках до висоти 450 м н. р. м.

Біотоп:

Справжні степи злакові.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:

Звичайний тип асоційованості домінанта та співдомінантів. Домінант (ковила понтійська (Stipa pontica)) та співдомінанти (к. Браунера (S. brauneri), к. волосиста

(S. capillata)) занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість:

Угруповання на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро:

Проективне покриття травостою складає 80 - 100%. Перший під’ярус (заввишки 50 - 70 см) з проективним покриттям 40 - 60% утворює едифікатор ковила понтійська, іноді разом з асфоделіною кримською (Asphodeline taurica). Другий під’ярус (заввишки 20 - 30 см) з проективним покриттям до 50% формує один із багатьох співдомінантів, а саме: ковила волосиста, костриця валіська (Festuca valesiaca), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), люцерна румунська (Medicago romanica), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), сонцецвіт Стевена (Helianthemum stevenii) тощо. Іноді третій, розріджений (до 20%) під’ярус, висотою до 10 см утворює чебрець Кальє (Thymus callieri). До складу угруповань входять середземноморські (зокрема, ковила понтійська, егілопс тридюймовий (Aegilops triuncialis), чорноголовник багатошлюбний (Poterium polygamum) тощо) та пов’язані з ними ендеміки (чебрець Кальє, сонцецвіт Стевена, юринея брудна (Jurinea sordida), бедринець каменелюбний (Pimpinella lithophila) тощо), а також степові види (шавлія поникла (Salvia nutans), чистець прямий (Stachys recta), миколайчики польові (Eryngium campestre), гадюча цибулька занедбана (Muscari neglectum), березка кантабрійська (Convolvulus cantabrica), льон австрійський (Linum ausriacum), півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia) тощо).

Потенціал відновлюваності:

Задовільний.

Режим збереження:

Регламентованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною:

Охороняються в Карадазькому ПЗ.

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:

Моніторинг стану угруповань. Недопущення забудови та розорювання ділянок, зайнятих понтійськоковиловими угрупованнями. Сприяння відновленню угруповань на деградованих землях. Виявлення нових місцезнаходжень, включення до територій та об’єктів природно-заповідного фонду і екомережі.

Джерела інформації:

Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Дидух, Шеляг-Сосонко, 1982; Дідух, Вакаренко, 1984; Вакаренко, Дідух, 1985; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985; Зеленая книга …, 1987; Дидух, 1992.

Автор:

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух