Угруповання формації ковили Залеського

(Stipeta zalesskii)

Асоціації:

Валіськокострицево - залеськоковилова (Stipetum (zalesskii) festuco sum (valesiacae)), вузьколистоковилово - залеськоковилова (Stipetum (zalesskii) stiposum (tirsae)), залеськоковилова чиста (Stipetum zalesskii purum), кущовокараганово - залеськоковилова (Stipetum (zalesskii) caraganosum (fruticis)), лессінгоковилово - залеськоковилова (Stipetum (zalesskii) stiposum (lessingianae)), найкрасивішоковилово - залеськоковилова (Stipetum (zalesskii) stiposum (pulcherrimae)), прибережностоколосово - залеськоковилова (Stipetum (zalesskii) bromopsidosum (ripariae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:

13,2 - 17,2; І; 2;"перебувають під загрозою зникнення".

Поширення в Україні:

Справжні різнотравно-валіськокострицево-ковилові степи в східній частині їх поширення (Старобільщина, Донецький кряж, східне Приазов’я) (Запорізька, Донецька, Луганська області).

Фізико-географічні умови:

Плакори і пологі вододільні схили зі звичайними малогумусними чорноземами або змитими та недорозвиненими щебенистими супіщаними ґрунтами, підстеленими вапняком, крейдою і пісковиками. Домінант синтаксону виявляє середні (типові) для степу вимоги щодо більшості провідних екологічних факторів та підвищену толерантність до загального вмісту солей у ґрунті.

Біотоп:

Справжні степи злакові. Різнотравно-валіськокострицево-ковилові (з домінуванням ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima), к. Лессінга (S. lessingiana), к. української (S. ucrainica), к. понтійської (S. pontica)).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:

Рідкісний тип асоційованості домінуючих видів. Домінант - ковила Залеського (S. zalesskii) - занесений до ЧКУ, ЄЧС та ЧК МСОП. Співдомінанти - к. Лессінга, к. найкрасивіша, к. вузьколиста (S. tirsa) - занесені до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість:

Домінант і сформовані за його участі угруповання знаходяться на західній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро:

Полідомінантні трав’янисті угруповання з нечітко вираженими двома-трьома під’ярусами. Загальне проективне покриття коливається в межах від 40 до 95% (65 - 95% на чорноземах, 40 - 70% на змитих, щебенистих ґрунтах). Осібне проективне покриття едифікатора складає 15 - 30%. У чагарниково-степових угрупованнях (60 - 90 см) домінує карагана кущова (Caragana frutex) з осібним покриттям 10 - 15%.

Основу травостою складають ксерофільні щільнодернинні злаки. В першому під’ярусі (40 - 70 см) переважають різні види ковили (Stipa), пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia), шавлія поникла (Salvia nutans), люцерна румунська (Medicago romanica), залізняк бульбистий (Phlomis tuberosa), чистець трансільванський (Stachys transsilvanica), підмаренник руський (Galium ruthenicum) та ін. Другий під’ярус (20 - 40 см) утворюють костриця валіська (Festuca valesiaca), кипець гребінчастий (Koeleria cristata), кринітарія волохата (Crinitaria villosa), полин австрійський (Artemisia austriaca), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana) та м. степовий (E. stepposa), деревій щетинистий (Achillea setacea), в’язіль барвистий (Coronilla varia), оман британський (Inula britannica), різак звичайний (Falcaria vulgaris), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris) та ін. Третій під’ярус (до 20 см) краще виражений в петрофільних угрупованнях, де значною рясністю відзначаються самосил білоповстистий (Teucrium polium), волошка вугільна (Centaurea carbonata), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), бедринець вапнолюбний (Pimpinella titanophila), віниччя сланке (Kochia prostrata), півники карликові (Iris pumila), остудник Бессера (Herniaria besseri) тощо.

У цілому в травостоях переважають степові євразійські види (ковила волосиста (Stipa capillata), к. Лессінга, к. Залеського, костриця валіська, стоколос прибережний (Bromopsis riparia), кипець гребінчастий, тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), залізняк бульбистий (Phlomis tuberosa), карагана кущова, молочай Сегієрів, гадючник звичайний, подорожник степовий (Plantago stepposa)) із значною домішкою кальцефільно-петрофільних понтичних видів та ширше представлених на півдні степової зони ендеміків (юринея короткоголова (Jurinea brachycephala) і ю. павутиниста (J. arachnoidea), чебрець двовидний (Thymus dimorphus), загнітник головчастий (Paronychia cephalotes), волошка вугільна, ласкавець серповидний (Bupleurum falcatum) тощо). Серед них види псамофітного флористичного комплексу (волошка первинногерберова (Centaurea protogerberi), юринея волошковидна (Jurinea centauroides), ю. харківська (J. charkoviensis), козельці донецькі (Tragopogon donetzicus), верблюдка Маршалова (Corispermum marschallii), гвоздика розчепірена (Dianthus squarrosus), деревій дрібноквітковий (Achillea micrantha)).

Потенціал відновлюваності:

Едифікаторні значення домінанта синтаксону відносно швидко поновлюються після зняття пасовищних навантажень, проте ця стадія демутації в умовах заповідання триває недовго. За помірного випасання ценотична роль її є постійною.

Режим збереження:

Регульованої заповідності, заказний.

Забезпеченість охороною:

Угруповання синтаксону охороняються у Луганському ПЗ (Стрільцівський степ, Провальський степ) та Українському степовому ПЗ (Хомутовський степ).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:

Раціональне природокористування, яке включає ощадливі форми експлуатації (періодичне викошування, регламентоване випасання худоби, реконструкцію степів на еродованих і виснажених землях) та регульований заповідний режим. Охорона степових цілинних решток, організація там заказників та інших природоохоронних територій з ощадливим режимом експлуатації.

Джерела інформації:

Білик, Ткаченко, 1971б; Білик 1973б; Зеленая книга ..., 1987; Кондратюк и др.., 1988; Ткаченко, 1989; Ткаченко, Чуприна, 1995.

Автор:

В.С. Ткаченко