Угруповання формації вівсюнця пустельного

(Helictotrichoneta desertori)

Асоціації:

Валіськокострицево - пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) festucosum (valesiacae)), волосистоковилово - пустельновівсюнцева (Helicto trichonetum (desertori) stiposum (capillatae)), низькоосоково - пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) caricosum (humilis)), пісковоперстачево - пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) potentillosum (arenariae)), пустельновівсюнцева чиста (Helictotrichonetum desertori purum), хейфлеровосеслерієво - пустельновівсюнцева (Helictotrichonetum (desertori) sesleriosum (heuflerianae)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:

13,1 - 16,9; І; 2;"перебувають під загрозою зникнення".

Поширення в Україні:

Гологоро-Кременецький кряж, Опілля, Покуття та Придні стров’я - рідко (Тернопільська, Івано-Франківська, Львівська області).

Фізико-географічні умови:

Угруповання формуються на стрімких та урвистих схилах (до 60о) північної, рідше північно-східної та північно-західної експозиції з дерново-карбонатними малопотужними ґрунтами (1 - 5 см) на вапняках, мергелях і гіпсах.

Біотоп:

Різнотравно-низькоосокові (Cirsio-Brachypodion) лучні степи з домінуванням осоки низької (Carex humilis), сеслерії Хефлерова (Sesleria heufleriana), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:

Рідкісний тип асоційованості домінантів травостою. Співдомінант - ковила волосиста (Stipa capillata) - занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість:

Рідкісні для України степи, що знаходяться в ізольованих реліктових оселищах.

Ценотична структура та флористичне ядро:

Проективне покриття травостою на гіпсах не перевищує 40 - 50%, а на вапняках та мергелях може досягати 90 - 95%. Травостій складається із двох або трьох під’ярусів заввишки 50 - 60 см. Перший, розріджений, під’ярус (заввишки 60 - 90 см) формується із злаків, а саме: сеслерії Хефлерова (1 - 30%), куцоніжки пірчастої, ковили волосистої, а також різнотрав’я - віхалки гіллястої (Anthericum ramosum) (1 - 5%), рутвиці малої (Thalictrum minus), підмаренника дзвониковидного (Galium campanulatum), скабіози блідожовтої (Scabiosa ochroleuca), шавлії кільчастої (Salvia verticillata), гадючника звичайного (Filipendula vulgaris). Другий, у деяких асоціаціях - перший, найгустіший, під’ярус формує домінант вівсюнець пустельний (Helictotrichon desertorum) за участю дрібних злаків та різнотрав’я, зокрема: костриці валіської (Festuca valesiaca) (1 - 10%), ласкавця серповидного (Bupleurum falcatum), маренки рожевої (Asperula cynanchica), горицвіта весняного (Adonis vernalis), льону жовтого (Linum flavum), вероніки колосистої (Veronica spicata), астрагалу еспарцетного (Astragalus onobrychis). Другий, а у деяких асоціацій - третій, під’ярус (заввишки до 20 см) утворюють осока низька і види різнотрав’я, зокрема: чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys) та с. паннонський (T. pannonicum), китятки чубаті (Polygala comosa), перстач пісковий (Potentilla arenaria), жовтець Запаловича (Ranunculus zapalowiczii), цибуля гірська (Allium montanum), шиверекія подільська (Schivereckia podolica), змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum). Насиченість лучними та рудеральними елементами незначна. Проективне покриття, рясність та насіннева продуктивність домінанта свідчать про ценотичну стабільність угруповань.

Потенціал відновлюваності:

Слабкий.

Режим збереження:

Регульованої заповідності.

Забезпеченість охороною:

Охороняються у філіалі ПЗ"Медобори" -"Кременецькі гори" (Тернопільська обл.), ботанічному заказнику місцевого значення"Пуга чівка" (Івано-Франківська обл.), ботанічних пам’ятках природи місцевого значення"Городище","Лиса гора","Скельно-флористичний резерват" (Івано-Франківська обл.), ботанічних пам’ятках природи загальнодержавного значення"Лиса Гора","Гора Сипуха" (Львівська обл.).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:

Сприяння відновленню домінанта, організація моніторингу, обмеження випасу та запобігання заростанню чагарниками.

Джерела інформації:

Куковиця, 1971; Куковица, 1976; Стойко и др., 1980; Шеляг-Сосонко та ін., 1981; Шеляг-Сосонко и др., 1982; Дидух и др., 1984; Зеленая книга ..., 1987; Стойко та ін., 1998; Дідух, Коротченко, 2000.

Автор:

І.А. Коротченко