Угруповання туполистофісташкових рідколісь

(Pistacieta muticae)

Асоціації:

Туполистофісташкові рідколісся вузлуватопирійні (Pistacietum (muticae) elytrigiosum (nodosae)),туполистофісташкові рідколісся держи-дерево - безпліднотонконогові (Pistacietum (muticae) paliuroso (spinae-christi) - poosum (sterilis)), туполистофісташкові рідколісся держи-дерево - вузлуватопирійні (Pistacietum (muticae) paliuroso (spinae-christi) - elytrigiosum (nodosae)), туполистофісташкові рідколісся держи-дерево - стоколосовидночиєві (Pistacietum (muticae) paliuroso (spinae-christi) - achnatherosum (bromoidis)), туполистофісташкові рідколісся ефемерно-злакові (Pistacietum (muticae) ephemeroso-graminosum), туполистофісташкові рідколісся стоколосовидночиєві (Pistacietum (muticae) achnatherosum (bromoidis)), туполистофісташкові рідколісся чагарниковожасминово - вузлуватопирійні (Pistacietum (muticae) jasminoso (fruticantis) - elytrigiosum (nodosae)), туполистофісташкові рідколісся чагарниковожасминово - стоколосовидночиєві (Pistacietum (muticae) jasminoso (fruticantis) - achnatherosum (bromoidis)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:

13,1; І; 2;"перебувають під загрозою зникнення".

Поширення в Україні:

Гірський Крим, фрагментарно на Південному узбережжі Криму та в західній частині Передгірного Криму.

Фізико-географічні умови:

Переважно південні схили до висоти 400 м н. р. м. з сухими та дуже сухими щебенистими коричневими ґрунтами.

Біотоп:

Геміксерофітні ліси, фісташкові рідколісся (Pistacia mutica).

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:

Субсередземноморські угруповання із звичайним типом асоційованості домінантів різних ярусів. Домінант деревного ярусу - фісташка туполиста (Pistacia mutica) - занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість:

Субсередземноморські угруповання на північній межі ареалу.

Ценотична структура та флористичне ядро:

Розріджений деревний ярус (0,3 - 0,4) формує фісташка туполиста. У віці 60 - 100 років висота дерев досягає 4 - 7 м, діаметр стовбурів - 25 см, продуктивність V бонітету. По-одиноко трапляються дуб пухнастий (Quercus pubescens), ялівець високий (Juniperus excelsa), груша лохолиста (Pyrus eleagnifolia) тощо. Чагарниковий ярус може бути відсутнім, або сформованим із жасмину чагарникового (Jasminum fruticans) чи держи-дерева колючого (Paliurus spina-christi). У трав’яному ярусі домінують такі види, як чий стоколосовидний (Achnatherum bromoides), пирій вузлуватий (Elytrigia nodosa), тонконіг безплідний (Poa sterilis), або однорічні злаки - анізанта мадридська (Anisantha madritensis), егілопс тридюймовий (Aegilops triunсialis). У складі угруповань переважають субсередземноморські види - жовтушник загострений (Erysimum cuspidatum), холодок кільчастий (Asрaragus verticillatus) та степові понтійські види - самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), с. повстистий (T. polium), миколайчики польові (Eryngium campestre), берізка кантабрійська (Convolvulus cantabrica), оман очковий (Inula oculus-christi)) тощо, а також кримські ендеміки - чебрець Кальє (Thymus callieri), залізняк кримський (Phlomis taurica), гвоздика низька (Dianthus humilis). Серед асектаторів трав’яного покриву є види, занесені до ЧКУ - ремнепелюстник козячий (Himantoglossum caprinum), комперія Компера (Comperia comperiana), анакамптис пірамідальний (Anacamptis pyramidalis), зозулинець мавп’ячий (Orchis simia) та з. розмальований (O. picta).

Потенціал відновлюваності:

Природним шляхом відновлюються погано.

Режим збереження:

Заповідний або заказний.

Забезпеченість охороною:

Охороняються в Ялтинському гірсько-лісовому ПЗ, Карадазькому ПЗ, ПЗ"Мис Мартьян", ландшафтних заказниках загальнодержавного значення"Аюдаг","Мис Айя", ботанічному заказнику загальнодержавного значення"Новий світ" (АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:

Моніторинг стану угруповань, дослідження їх сучасного стану, включення місцезнаходжень до структурних елементів екомережі України.

Джерела інформації:

Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Дидух, Шеляг- Сосонко, 1982; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985; Зеленая книга …, 1987; Дидух, 1992; Шеляг-Сосонко та ін., 2002.

Автор:

Л.П. Вакаренко, Я.П. Дідух