Угруповання формації чаберу кримського

(Saturejeta tauricae)

Асоціації:

Борознистокострицево - кримськочаберова (Saturejetum (tauricae) festucosum (rupicolae)), скельнолюцерново - кримськочаберова (Saturejetum (tauricae) medicagosum (rupestris)), стевеносонцецвітово - кримськочаберова (Saturejetum (tauricae) helianthemosum (stevenii)).

Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:

11,5; І; 2;"рідкісні".

Поширення в Україні:

Гірський Крим, передгір’я (Білогірський р-н, Сімферопольський р-н).

Фізико-географічні умови:

На верхніх частинах (карнизах) стрімких схилів вапнякових відслонень.

Біотоп:

Томіляри.

Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:

Рідкісний тип асоційованості домінантів. Співдомінант - люцерна скельна (Medicago rupestris) - занесений до ЧКУ.

Ботаніко-географічна значущість:

Рідкісні ендемічні угруповання, домінант та співдомінант яких є вузькими ендеміками.

Ценотична структура та флористичне ядро:

Загальне проективне покриття становить 20 - 50%, чаберу кримського (Satureja taurica) - 10 - 30%, а співдомінантів, зокрема люцерни скельної, сонцецвіту Стевена (Helianthemum stevenіі) або костриці борознистої (Festuca rupicola) - до 20%. Угруповання формуються в екстремальних, навіть для томілярів, умовах, тому їх флористичний склад дуже бідний. Тут трапляються лише ксеропетрофітні види, а саме: лагозерис пурпуровий (Lagoseris purpurea) (занесений до ЧКУ), ранник скельний (Scrophularia rupestris), фумана лежача (Fumana procumbens), загнітник головчастий (Paronуchia cephalotes) тощо.

Потенціал відновлюваності:

Стійкі до впливу антропогенних факторів, але дуже погано відновлюються після руйнування екотопів.

Режим збереження:

Регульованої заповідності та заказний.

Забезпеченість охороною:

Охороняються в комплексних пам’ятках природи загальнодержавного значення"Гора Ак-Кая","Гора останець Мангуп Кале" (АР Крим).

Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:

Включення місцезростань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду та до структурних елементів екомережі.

Джерела інформації:

Вакаренко, Шеляг-Сосонко, Дидух, 1987; ШелягСосонко, Дидух, Дубина и др., 1991; Дидух, 1992.

Автор:

Л.П. Вакаренко