Угруповання формації люцерни скельної
(Medicageta rupestris)
Асоціації:
Кримськочаберово - скельнолюцернова (Medicagetum (rupestris) saturejosum (tauricae)), стевеносонцецвітово - скельнолюцернова (Medicagetum (rupestris) helianthemosum (stevenii)).
Cинфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус угруповань:
16,4; І; 1;"рідкісні".
Поширення в Україні:
Гірський Крим, передгір’я.
Фізико-географічні умови:
На верхніх частинах (карнизах) стрімких схилів вапнякових відслонень, де внаслідок дренажу або змиву формуються екстремально посушливі умови.
Біотоп:
Томіляри.
Фітоценотична та аутфітосозологічна значущість:
Унікальний тип асоційованості. Домінант - люцерна скельна (Medicago rupestris) - занесена до ЧКУ.
Ботаніко-географічна значущість:
Рідкісні ендемічні угруповання, домінант яких є вузьким ендеміком передгір’я Криму, а співдомінанти - кримськими ендеміками.
Ценотична структура та флористичне ядро:
Низькорослі угруповання мають загальне проективне покриття 20 - 40%, люцерни скельної - до 20%, співдомінантів, зокрема, чаберу кримського (Satureja taurica) - 10 %, сонцецвіту Стевена (Helianthemum stevenіі) - 10 - 15%. Угруповання чагарничків формуються в екстремально сухих, навіть для томілярів умовах, тому їх флористичний склад дуже бідний. Тут трапляються лише ксеропетрофітні види, а саме: костриця борозниста (Festuca rupicola), ранник скельний (Scrophularia rupestris), фумана лежача (Fumana procumbens), загнітник головчастий (Paronуchia cephalotes), лагозерис пурпуровий (Lagoseris purpurea) (занесений до ЧКУ) тощо.
Потенціал відновлюваності:
Дуже слабкий.
Режим збереження:
Абсолютної заповідності.
Забезпеченість охороною:
Охороняються у комплексних пам’ятках природи загальнодержавного значення"Гора Ак-Кая","Гора останець Мангуп Кале" (АР Крим).
Біотехнічні та созотехнічні рекомендації:
Картування нових місцезнаходжень, дослідження динаміки угруповань, включення місцезростань, що не охороняються, до природно-заповідного фонду та до структурних елементів екомережі.
Джерела інформації:
Вакаренко, Шеляг-Сосонко, Дидух, 1987; ШелягСосонко, Дидух, Дубина и др., 1991; Дидух, 1992.
Автор:
Л.П. Вакаренко